Груша: сорти, вибір, зберігання й страви з плодів

Груша належить до роду Pyrus родини розових, тобто доводиться родичкою яблуні, айві й мигдалю. За описом у Вікіпедії, рід виник, імовірно, у Центральній Азії, у підніжжі Тянь-Шаню, а окультурювали грушу щонайменше у двох центрах: у Китаї та в Малій Азії поблизу Кавказьких гір. У світі вирощують близько 3000 сортів, і за формою, кольором та смаком вони можуть різнитися так, що здаються різними фруктами.

Сорти й види

Європейська груша (Pyrus communis) дала більшість сортів, які ми їмо щодня. В українській Вікіпедії серед сортів названо «Вільямс», «Конференція», «Коміс», «Бона-Луїза», «Анжу», «Лимонка» (давній український сорт), «Улюблениця Клаппа». Англійська стаття додає «Бере Боск» і «Бере д’Анжу».

«Вільямс» відомий у США під назвою «Бартлетт».
«Конференція» і «Коміс» (Doyenné du Comice) отримали нагороду Королівського садівничого товариства Великої Британії Award of Garden Merit.
«Бере Боск» і «Бере д’Анжу» (Beurre Bosc, Beurre d’Anjou) належать до європейської груші, як і решта.

Окремо стоять азійські груші. Найвідоміша з них, наші (Pyrus pyrifolia), родом із Китаю, Японії та Кореї, а плоди деяких її сортів схожі на яблука: круглі, щільні, хрусткі. Українська Вікіпедія наводить ще й давній український сорт «Лимонка». Є й суто кулінарні сорти: зелені, тверді, сухуваті, їстівні лише після кількох годин варіння.

За даними FAOSTAT, наведеними у тій самій статті, у 2024 році у світі зібрали близько 27,6 млн тонн груш, із них 21 млн тонн припадає на Китай.

Чим груша цінна в харчуванні

М’якоть груші соковита й містить прості цукри, передусім фруктозу, на що вказує українська стаття про цей плід.

За базою USDA FoodData Central (запис «Pears, raw»), у 100 г сирої груші міститься:

Показник	У 100 г
Енергія	57 ккал
Вода	84 г
Харчові волокна	3,1 г
Цукри	9,75 г
Вітамін C	4,3 мг
Калій	116 мг

Ці цифри середні для сирої груші без уточнення сорту, тож у конкретних плодів вони відрізнятимуться. Волокна в груші є і в м’якоті, і в шкірці, тому, якщо плід добре вимитий, його зручно їсти цілим. Лікувальних властивостей грушам приписувати не слід: це звичайний фрукт, який дає смак, клітковину й трохи калію й вітаміну C.

Як вибирати й зберігати

Літні й осінні сорти європейської груші збирають ще твердими, а дозрівають вони вже після зняття. Тому в магазині цілком нормально купити щільну грушу й почекати.

Шкірка має бути цілою, без вм’ятин і темних мокрих плям.
Готовність перевіряють великим пальцем біля черешка: коли м’якоть там трохи піддається під легким тиском, груша дозріла.
Невизрілі плоди тримають при кімнатній температурі. Прискорити дозрівання можна, поклавши їх поруч із бананом: рослинний гормон етилен пришвидшує дозрівання.
Дозрілі груші краще прибрати в холодильник в один шар. За даними з довідкової статті, так вони пролежать два-три дні, тож купувати їх «про запас» не варто.

Для садівників

У народній традиції груша символізує дівочість, а в садах її доводиться захищати від одного специфічного сусіда. Груша й ялівець мають спільного грибка Gymnosporangium sabinae, який викликає іржу листя, тож ялівець не варто садити поблизу грушевого саду: хвороба переходить на дерева й знижує врожай.

Що з нею готують

Груша добра і сира, і після обробки. Вона з’являється в салатах із сиром (хорошими партнерами є блакитні сири, горіхи, руколу), у запіканках і пирогах, у начинках, джемах і пастилі. Щільні сорти можна запекти з медом і корицею або відварити в цукровому сиропі з вином чи спеціями, і така груша сама стає десертом.

Соки й сироп із груш готують у промислових масштабах, а з бродіння грушевого соку виходить пері, напій на кшталт сидру. Сушені груші зручно додавати в кашу або випічку.